День дитячої книги

Дитячі книги - це не тільки література, коли всім смішно, кумедно або забавно, і не коли все просто і наочно, яскраво і привертає увагу, а коли за допомогою художніх образів, зрозумілих дітям, розповідається про життя, тобто в правильній дитячій літературі перед нами, перш за все, постає яскрава картина світу в різних життєвих ситуаціях.Починаючи з 1967 року з ініціативи і за рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (IBBУ) 2 квітня, в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена, весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим важливу роль дитячої книги у формуванні духовного і інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.

Кожного року одна з національних секцій IBBУ виступає спонсором цього чудового свята.

Традиційно ця секція запрошує популярного письменника написати Посланння дітям всього світу і відомого художника для створення до Міжнародного дня дитячої книги свого оригінального плакату.

Для довідки: Ганс Християн Андерсен народився 2 квітня 1805 року в маленькому містечку Оденсе, розташованому на одному з датських острівців - Фіонсе. Він був неперевершеним казкарем, проте Андерсен не писав тільки для дітей. Він хотів, щоб його казки читали і дорослі. Ганс Християн Андерсен злився, коли його називали дитячим казкарем і говорив, що пише казки як для дітей, так і для дорослих. З цієї ж причини він наказав, щоб на його пам’ятнику, де спочатку казкаря повинні були оточувати діти, не було жодної дитини.

Нещодавно в Данії була виявлена невідома досі казка Андерсена під назвою «Сальна свічка». Рукопис був знайдений серед паперів в архіві датського міста Оденсе місцевим істориком. Фахівці підтвердили справжність роботи, яка, можливо, була написана відомим казкарем ще в шкільні роки.

---

82-93-343(489)

А-65

Андерсен, Ганс-Крістіан. Чарівний світ [Текст] : казки / Г. -К. Андерсен. - Х. : Ранок, 2002. - 95 с. : тв

Чи можна встояти перед чарами крихітки-Дюймовочки? Як не співчувати маленькому гидкому каченяті?А чи пам’ятаєте ви солдата із кресалом та чарівних собак?До чого ж прекрасна історія про відважну Ельзу та її братів-лебедів!Казки Анднрсена з далекої Данії всже давно стали близькими та знайомими кожному. Їх цікаво читати дітям та перечитувати дорослим.

---

82-93-343(489)

А-65

Андерсен Г.К. Казки / Г.К. Андерсен. Пер. з дат. та вступ. слово О. Іваненко.- Донецьк: Донбас, 1992.-190 с.

До збірки увійшла 21 казка видавництво датського письменника. Серед них "Кресало", "Нове вбрання короля", "Дикі лебеді", "Дюймовочка", "Гидке каченя", "Русалочка" та інші.

---

82-93-343(489)

А-65

Андерсен Х.К. Казки, розказані дітям: Пер. з дат.-Одеса: Маяк, 1993.-400 с.

У книгу геніального датського казкаря ввійшли його численні твори для дітей, котрі дивно поєднують чарівну фантазію та реальнізм життя , яскраву романтику та тонку лірику, м'який , добрий гумор.

---

82-93-343(489)

А-65

Андерсен Г.К. Дикі лебеді та інші казки/ Худож. Марайа.-К. Молодь, 1992. - 64 с.: л.

Всесвітньовідомі казки славетного датського казкаря, що давно ввійшли до скарбниці світової дитячої літератури.

---

Переклад Оксани Іваненко

Київ: "Веселка", 1990

---

Переклад Оксани Іваненко

Київ: «Веселка», 1990

Ілюстратор Оксана Ігнащенко, Це в неї – найгарніші собаки з «Кресала», яких можна собі уявити, фрейліна з парасолькою в неймовірному капелюсі та супер-чобітках, принцеса у стилі «сама примхливість».

Аплікації

 https://www.facebook.com/groups/114222542294737/user/100001896456688/  - відео по креативному хоббі

Великдень

Линк за печати: http://krokotak.com/.../easter-symmetry-colouring-cutting/

Інтерактивні загадки для дітей - https://www.youtube.com/watch?v=D8mEtJiSsqQ - Весна

https://podelki-sovy.ru/materialy/vatnye-diski/sova-iz-vatnyh-diskov - Сова

Микола Лисенко – творець української національної музики

22 березня виповнюється 180 років від дня народження основоположника національної композиторської школи, визначного піаніста і хорового диригента, педагога і громадського діяча, полтавця Миколи Віталійовича Лисенка.

Нащадок старовинного шляхетного роду став одним з найвизначніших громадян України не лише на теренах мистецьких, але й державотворчих.

 

22 березня виповнюється 180 років від дня народження основоположника національної композиторської школи, визначного піаніста і хорового диригента, педагога і громадського діяча, полтавця Миколи Віталійовича Лисенка.

Нащадок старовинного шляхетного роду став одним з найвизначніших громадян України не лише на теренах мистецьких, але й державотворчих.

Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня 1842 році у с. Гриньках Кременчуцького повіту (тепер Глобинського р-ну), в дрібнопоміщицькій сім’ї. З п'яти років вивчав музику під керівництвом матері, згодом — запрошеної вчительки. Загальну освіту здобув у приватних пансіонах Києва та Харкова.

У 1859 році вступив на природознавчий факультет Харківського університету, потім перейшов до Київського, де зійшовся з прогресивною молоддю, записував і обробляв народні пісні. Навчався у Лейпцігській консерваторії.

У 1876 році М. В. Лисенко оселився у Києві, де організував хор, з яким виступав у багатьох містах України, в тому числі на Полтавщині та у 1903 році у Полтаві.

У 1904 році у Києві ним була організована музично-драматична школа, де вчилося багато видатних діячів українського мистецтва.
М. В. Лисенко невтомно боровся за розвиток національної музичної культури. Кращі його опери - "Утоплена", "Тарас Бульба" (на сюжети творів М. В. Гоголя), "Наталка Полтавка" та дитячі опери "Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима й весна".

Микола Лисенко — автор музики до "Кобзаря" Тараса Шевченка, на тексти якого він написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. У 1868 році першим із композиторів М. В. Лисенко написав музику до "Заповіту" Т. Шевченка.

Основоположник інструментальних жанрів української музики, він зібрав і обробив велику кількість народних пісень, видав 7 випусків по 40 пісень для голосу з фортепіано, 5 циклів обрядових пісень тощо. Велика й різноманітна його спадщина стала видатним надбанням народу України, а також набула великої популярності далеко за її межами.

Оперна творчість основоположника української класичної музики М.В.Лисенка – одна з найяскравіших сторінок дожовтневої української музичної культури. Чуйний художник, вихований на передових ідеалах свого часу, Лисенко не тільки підсумував усе, створене на Україні до нього в жанрі опери, але й опинився далеко попереду деякий своїх сучасників (П.Сокальського, Б.Підгорецького та ін.), намітивши водночас дальші шляхи розвитку українського національного оперного мистецтва.

Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.

У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.

Засобами музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості ,розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості – такі характерні риси Лисенка- художника. Діяльність Лисенка дуже широка:він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений – фольклорист, активний музично – громадський діяч. Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін..) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.

Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм, народність і реальність – основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники – К.Стеценко, М.Леонтович, Я.Степовий.

Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських радянських композиторів – Л.Ревуцького, С.Людкевича,Г.Верьовки, П.Козицького, представників молодшого покоління – П.Майбороди, Г.Жуковського, А.Свечнікова та інших.
Ім’я М.В.Лисенка присвоєно Харківському академічному театру опери та балету, Львівський консерваторії, Київській музичній школі, Полтавському музичному училищу.

Помер і похований м. Києві.

Пам’ятники М.Лисенку споруджено у м.Києві та на батьківщині композитора, с.Гриньках.

Поетичний дивокрай

 

 Поезія - як живопис: один твір полонить тебе більше, якщо ти будеш розглядати його зблизька, а інший - якщо відійдеш подалі (Горацій)

Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня. Дату святкування встановлено делегатами 30-ої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1999 році.

Сьогодні відзначають Всесвітній день поезії. Це свято ухвалила 1999-го ЮНЕСКО. Його мета - залучити якомога більше людей до поезії, надати можливість молодим талантам заявити про себе.

 

До свята Gazeta.ua підготувала 10 цікавих фактів, пов'язаних, з поезією.

1. Найдавніші вірші з'явилися у ХХІІІ ст до н. е. Їхній автор - аккадська принцеса і жриця Ен-Хеду-Ана. Вона писала про богів.

2. У Китаї поетів страчували за сумну поезію. Ідея такої цензури належала імператору Цяньлун. Він правив у XVIII ст. Сумними вважали вірші, у яких згадували минулі досягнення маньчжурської династії, до якої належав імператор.

3. Одну поезію можна було прочитати 2 848 способами. Поезію-паліндром, створила китайська поетеса Су Хуей у ІV ст. Поезія представляла квадрат з ієрогліфів розміром 29×29. Цю поему можна прочитати, переходячи квадратом вправо або вліво, по горизонталі, вертикалі і навіть діагоналі.

4. Найбільше цитують поета Вільяма Шекспіра. Десята частина оксфордського цитатника має рядки його сонетів, комедій і трагедій. За цитуванням перевершує Шекспіра лише Біблія.

5. Кубинський поет Хуліан дель Касаль помер від сміху. Хоча свої вірші він писав у песимістичній манері. Поет вечеряв з друзями, один з них розповів анекдот. У Касаля почався напад неконтрольованого сміху. Це викликало розшарування аорти, кровотечу і раптову смерть.

6. Англійський поет Данте Россетті в труну дружини поклав неопубліковані поеми. Через кілька років йому запропонували видати книгу, але поет не зміг відновити вірші по пам'яті. Тоді тіло дружини ексгумували. Згодом поеми опублікували.

7. В Амстердамі поет читає вірші на церемонії похорону. Це стосується самотніх людей. Їх поховання організовує муніципалітет. Він наймає поета, який складає на честь померлого вірші.

8. Австрійського поета Райнера Марію Рільке до п'яти років одягали у дівочі сукні. Він народився у родині, де до цього у віці двох тижнів померла дочка. Тому два з шести його імен, Рене і Марія, були жіночими. Мати також одягала Рільке у дівочі сукні і грала з ним, як з дівчинкою.

9. Поет Генріх Шиллер черпав натхнення від запаху гнилих яблук. Тарілка з ними завжди стояла у його кабінеті, коли він працював.

10. Володимира Маяковського звинувачували у шахрайстві. Причиною стали його вірші у манері "драбинкою". Суму гонорару поетові визначали за кількістю рядків.

 

 

20 сучасних українських письменників, яких варто прочитати 

Сучасна українська література - рефлексія часу, у якому ми, українці, живемо. Тож, книголюби, чому б не ознайомитися з творчістю письменників сьогодення? 20 авторів, яких варто читати, за версією Gloss.ua.

Софія Андрухович

Перекладачка, публіцистка, письменниця і навіть психологиня, судячи з того, як вона розбирається у тонкощах людської душі. Володарка премій Східного партнерства Visegrad Eastern Partnership Literary Award за бестселер "Фелікс Австрія" - роман переведено і видано у Франції, Австрії, Чехії та інших країнах Європи, "Книга року BBC". Про Софію не треба довго говорити, її треба читати.

Що прочитати: "Фелікс Австрія", "Сьомга", "Амадока".

 

Таіс Золотковська 

Ця авторка пише книги і для дорослих, і для дітей. Якщо оберете книгу для дорослих, то будьте готові рпоміркувати про пошуки того самого, власного для кожної людини, "Я", чому не можна давити свій внутрішній голос, як віднайти і створити свій світ заново. Актуально у 2021-му році.

Що прочитати: "Лінія зусилля", "ФарФор", "МарМур", "Мисс Утка".

 

Іван Байдак

Творчість письменника поєднує складний психологізмом, оригінальний стиль, жанрова та стилістична різноманітність. Психологія вчинків, мотивація дій та які будуть наслідки - ось, що цікавить автора. Іван наче прагне увійти в людську підсвідомість і описати те, чому людина поступила так чи інакше. 

Що прочитати: "Лично я, лично тебе", "Ролевые игры", "Псевдоним", "Тени наших свиданий", "Люди погоды".

 

Любко Дереш

Творчість Дереша змушує людину думати, усвідомлювати себе і світ, себе в ньому. Тож якщо не збираєтеся думати і думати багато, то не варто книгу у руки. Але якщо все взяли, то навряд чи полишите. Його твори  - суперечливі, хтось у захват, хтось говорить про "падіння морально-етичних цінностей". Складіть власну думку. 

Що прочитати: "Миротворець", "Остання любов Асури Махараджа", "Пісні про любов та вічність".

 

Артем Чех

Журналіст та письменник, творчість якого крики описують так: "Для книг Артема Чеха характерний "джентльменський набір" молодіжної прози: фізіологічні одкровення, нецензурна лексика, вуличний сленг...", але при цьому "є щось абсолютно своє, якась гірка нота, чи що, яка звучить то голосніше, то глухо, але завжди є".

Що прочитати: "Этого вы не найдете в Яндексе", "Киня", "Анатомический атлас. Трудно быть лягушкой", "Пластик".

 

Павло Коробчук

Поет, музикант, журналіст, барабанщик. Його твори перекладалися на англійську, німецьку, польську, литовську, білоруську та російську мови. "Не фотограф, але й не художник. Він радше колажист, пазлолог, душолюб"... - дещо, що варто знати, перш ніж відкрити книгу Павла.

Що прочитати: "Ключевые клапаны", "Море для шульги", "Священная книга рассказов", "Приветствие жизни".

 

Сергій Мартинюк

Дебютний роман лідера гурту "Фіолет" - "Капітан Смуток" - розповідає про двох друзів, що мандрують Україною. Призма магії дитинства накладається на колорит 90-их, з їх дефіцитом, бандитизмом, навіть розпустою. Потім була збірка віршів "Реп'яхи" і новий твір.

Що прочитати: "Капітан Смуток", "Реп'яхи".

 

Мирослав Лаюк

Поет, прозіїк, телеведучий, вчений, викладач. У 2018 Мирослав Лаюк поповнив список 30 under 30 від видання KyivPost, як один з 30 українців, які мають чим похвалитися у найрізномінтніших сферах діяльності. Роман "Баборня" Мирослава увійшов до короткого списку "Книги року ВВС". Особистість, за якою варто стежити наступні 20 років, так визначив Мирослава відомий глянець.

Що прочитати: "Баборня", "Світ не створений", "Залізна вода".

 

Макс Кидрук

Мандрівник-письменник. Після тривалої подорожі по Мексиці написав "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії", яка в 2009 отримала II премію на конкурсі "Коронація слова". Що далі? Інші мандрівки, книги та проекти.  Що прочитати: "Не оглядывайся", "Жестокое небо", "Твердыня", "Загляни в мои сны", "Где нет Бога". Олександр Михед Особистість, що ставить за мету створити цілісне бачення сучасної масової культури: література - кінематограф - мистецтво. Автор дослідження історії реаліті-шоу і впливу реального телебачення на стрим-трансляції Майдану. Відомий як гід центру сучасного мистецтва PinchukArtCentre.

Що почитати: "Понтиїзм", "Астра", "Мороки", "АмнезіЯ".

 

Любовь Якимчук

Поетеса, колумністка, сценаристка. Якимчук також перформер у музично-поетичному дуеті з українським  контрабасистом Марком Токарем. Її вірші перекладені на багато мов, англійську, німецьку, шведську, французьку.  Що почитати: "Ніч 10-го року", "Абрикоси Донбасу", "Жінка, дим і небезпечні предмети". Марк Лівін Марк працював у сферах маркетингу та реклами, телебачення та СМІ, є співведучим подкаска про психологію. Лівін написав кілька успішних художніх і нон-фікшн книг. Лауреат літературних конкурсів "Смолоскип" і "Коронація слова".

Що почитати: "Життя та інша хімія", "Бабине літо", "Рікі та дороги".

 Артем Чапай 

Письменник, перекладач, репортер і мандрівник. Чотири книги Чапая потрапляли до топ-5 конкурсу "Книга року BBC". Написав книгу про чоловічий декрет: "приємні історії, наповнені легким гумором, філософією молодого батька, дитячими приємностями, простими радостями та чоловічим підходом до виховання".

Що почитати: "Авантюра", "Понаїхали", "Тато в декреті".

 

Надійка Гербіш

Письменниця здобула популярність після видання книжок "Теплі історії до кави" та "Теплі історії до шоколаду". Що ще? Перше місце в "Топ-20" мережі книгарень "Є", нагорода 2012 European Christian Book of the Year. Наразі Надія вікладає у коледжі, є головною редакторкою україномовних проектів видавництва.

Що почитати: "Мандрівки з Чарівним Атласом: Венеція", "15 дієвідмін радості", "Мандрівки з Чарівним Атласом: Гринвіч", "Пуанти для Анни".

 

Ольга Горова

Ця письменниця пише романи, які буяють пікантними подробицями і закрученими сюжетом. Перші книги з'явилися в біографії письменниці в середині 2000-х, однією з них став твір "Інтуїція", написаний в стилі сучасного любовного роману. Щоб привернути увагу якомога більшої кількості читачів, спочатку жінка самостійно розміщувала твори на популярних порталах. 

Що почитати: "Котировка страсти", "Кольца Мирты", "Клеймо на душе".

 

Анна Санден

Анна - успішна бізнесвумен і просто людина, що дозволяє собі розкіш просто жити, мріяти, зустрічатися з друзями, писати те, що подобається; робити те, що вважає важливим, наприклад, благодійність. А ще вона пробує себе в нових ролях - наприклад, ведучою програми.

Що почитати: "Родные чужие люди".

 

Ес Соя

"Эхо тысячи вокзалов", знайомі рядки? Творчість Сої перекликується з Бротіганом, у ній звучать мотиви бітників. Вічні мандри, любов, розчарування, розлука, а потім знову любов, така ось круговерть життя. Соя народився у Одесі, пише російською, дає квартирники і змушує битися серця дівчаток частіше.

Що почитати: "Цветы их ничего", "more", "бери".

 

І трохи класики:

Ірена Карпа

Письменниця і музикантка та навіть ведуча і актриса і багато хто ще, Ірена - різнопланова особистість. Можливо, саме тому її книги так люблять читати, великий досвід у житті дозволяє письменниці бачити звичайний світ ширше. 

Що почитати: "Волонтеры. Мобілізація добра", "День усіх білок", "Добрі новини з Аральського моря", "Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете".

 

Сергій Жадан

Автор, якого не треба представляти. Книги Жадана – це портрет українців: не зафотошоплений, брудний, чесний та до непристойності відвертий. Його мова нерідко "заправлена" гострим слівцем, але хто заперечить, що такою і є українська мова сучасності.

Що прочитати: "Месопотамія", "Ворошиловоград", "Anarchy in the UKR", "Життя Марії", "Вогнепальні й ножові", "Ефіопія".

 

Юрій Андрухович

Автор карнавальної прози, Андрухович чи не найкращий приклад постмодернізму в українській літературі. Стиль письменника навряд чи сплутаєш з чиїмось ще. Паранормальність, інтертекстуальність, несподіванки на кожному кроці - і все це українською. Вічний мандрівник Андрухович показує читачам нові світи, варто зазирнути.

Що прочитати: "Перверзія", "Лексикон інтимних міст", "Таємниця. Найпотаємніше життя", "Листи в Україну.

Більш детально тут:  https://gloss.ua/lifestyle/87696-24-suchasnih-ukrajinskih-pismenniki-yakih-varto-prochitati

Вікторина до Дня Святого Валентина «Казкові історії кохання»

День Cвятого Валентина – свято закоханих – відзначається 14 лютого в Європі з XIII століття, в США – з 1777 року, У нас – з початку 1990-х років.

Чому саме цей день і чому саме свято закоханих? З приводу цього існує чимало красивих легенд. Відома легенда з часів Римської імперії про єпископа Валентина, який був покараний за те, що всупереч імператорському наказу вінчав римських легіонерів із їхніми коханими.
А англійці, наприклад, вважають, що з 14 лютого природа робить поворот до весни, і у птахів починається сезон шлюбних ігор. Існує навіть стара англійська приказка, яка свідчить: «В день святого Валентина всі птахи в повітрі з'єднуються парами».

Якби там не було, а кохання існує стільки, скільки існують і люди, і займає головне місце у їхньому житті. Доказом того є казки, в яких, як відомо, зашифрована вся набута людьми мудрість. А чи знаєте Ви дитячі казки?

пропонуємо Вам взяти участь у вікторині

«Казкові історії кохання»

Відгадайте, з яких казок взято історії кохання, надішліть відповіді за адресою ( E-mail: bookzmiev@gmail.com ) та виграйте приз по 28 лютого 2022 року

Запитання

1. Вона була красива, тендітна та з далеких країв. А він разом із своїм коханням подарував їй крила.

2. Він спочатку був дерев’яною іграшкою в руках людей, потім сміливим воїном і, нарешті, принцом. Вона була лише дівчинкою, яка просто врятувала його і якій він запропонував царювати разом у Марципановому палаці.

3. Вона, на жаль, любила фрукти і була не дуже перебірливою у знайомствах. Він врятував їхнє кохання лише одним поцілунком.

4. Вона, звичайно, була красунею, та її шкіра стала серйозним випробуванням їхнього кохання.

5. Він не був екстремалом, але саме його екстремальна подорож у бочці врешті решт призвела до зустрічі з коханою жінкою.

6. Він жив у простій коробці, а Вона у палаці. Кожен із них у своєму житті стояв на одній нозі, але кожен зробив все, щоб наблизитися до свого кохання. Вони зустрілися двічі: перший раз, щоб ПОБАЧИТИ один одного, другий - щоб згоріти у вогні любові звичайнісінького каміну.

7. Вона його кохала. Дуже кохала. Вона віддала йому все, що мала і ,навіть, більше. Та всі її жертви заради нього обернулися на легку морську піну..

8. Це чарівна розповідь про дитячу любов, поруч із якою навіть взимку розквітають троянди.

9. В цій казковій історії гламур нареченої визначався лише однією горошиною.

10. Вона потрапила у найнеприємнішу історію прямо на своїх іменинах. А він, визволивши її із обіймів павутиння, одразу запропонував одружитися.

Правильні відповіді на вікторину:
1. "Дюймовочка", Г.Х. Андерсен
2. "Лускунчик та король мишей", Е. Гофман.
3. "Білосніжка та сім гномів", Брати Грим
4. "Царівна-жаба", українська народна казка
5. "Казка про царя Салтана", О.С. Пушкін
6. "Стійкий оловяний солдатик", Г.Х. Андерсен
7. "Русалонька", Х. Андерсен
8. "Снігова королева", Г.Х. Андерсен
9. "Принцеса на горошині", Г.Х. Андерсен
10. "Муха-цокотуха", К.Чуковський

 140 років від дня народження Алана Александра Мілна (1882-1956), англійського дитячого письменника, творця Вінні -Пуха

 

 

 

День, проведений разом з тобою – мій улюблений.

Отже, сьогодні настав мій новий улюблений день .

Алан Александр Мілн

iз повчальних урокiв Вінні-Пуха

 Вiн знаний класик англійської  дитячої літератури ХХ століття, автор чисельних п’єс, детективних романів, комічних оповідань і дитячих віршів. Сам себе  вважав серйозним драматургом і новелістом, учнем Герберта Уелса. До своїх дитячих книжок  ставився негативно, адже через них йому був закриті двері у дорослу літературу. Але  в пам'яті читачів Алан Александр Мілн  назавжди залишиться як  всесвiтньовiдомий автор улюблених багатьма поколіннями дітей веселих історій про довірливого плюшевого ведмедика Вінні-Пуха. До виходу в світ цiєї книги Мілн вже був досить відомим драматургом, проте успіх Вінні-Пуха придбав такі масштаби, що інші твори Мілна зараз практично забутi. За версiєю журнал  Newsweek ' s прозаїчні книжки «Вінні-Пух» займають  36   м i сцеу  Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів та  на 17-му місці за популярністю серед творів, написаних і виданих у ХХ ст. Вінні став не менш знаменитим літературним персонажем, ніж принц Гамлет  чи  Наташа Ростова. Але прибутковішим за нього є тільки Міккі-Маус. Книги про забавного Вінні були переведенi більш ніж на 40 мов світу.

 Алан Александр Мілн народився 18 січня 1882 року в Лондоні, де і провів своє дитинство. Він навчався в невеликій приватній школі, власником якої був його батько,Джон Мілн. Одним з його вчителів в 1889-1890 був Герберт Уеллс. У своїх спогадах вiн згадував маленького хлопчика, що брав активну участь у виданні шкільного журналу — цим хлопчиком був Алан Александр Мілн, який з самого дитинства був впевнений, що стане письменником і прямо говорив про це батькові, коли той обговорював з ним майбутнє. Алан ріс у сім'ї, де дітей заохочували до творчості, з юних років вiн складав забавні вірші та виявляв здібності до точних наук. 1892 року вiн вступає до Вестмінстерської школи, а потім в Трініті-коледж Кембриджа на математичне відділення, який закінчує в 1904 році. Будучи студентом, він писав замітки в студентську газету «Grant». Його літературний доробок привернув увагу редактора гумористичного журналу «Punch», де Алан згодом зайняв посаду помічника редактора і де працював до початку Першої світової війни. Мілн писав ессе, комедії, романи. Саме в журналі «Панч» на початку 1924 року були опубліковані його вірші, які склали книгу «Коли ми були маленькими» та «Тепер нам уже шість» (1927).

 У 1913 році Мілн одружився на Дороті Дафні де Селінкурт. Це саме вона  розповідала  їхньому синові на ніч історії про  ведмедика і про нього самого.  Письменник  почав записував цi розповiдi  за дружиною, а згодом,  i від себе писати їхнє продовження.  

 Алан Мілн брав участь у Першій світовій війні як офіцер британської армії. Отримав  поранення у битві при Соммі. Після одужання працював у службі пропаганди військової розвідки і писав патріотичні статті. У званні лейтенанта він демобілізується в 1919 році. Ще під час війни він написав свою першу п'єсу, але успіх приходить після 1920 року, коли ставляться в театрах його комедії, прихильно прийняті критиками і публікою. У 1920 сценічний успіх має написана ним п'єса «Містер Пім пройшов». В цей же час за його сценаріями було знято 4 фільми. У 1922-му у нього виходить детектив під назвою «Таємниці червоного будинку». Пізніше Мiлн написав книгу «Світ з честю», в якій засуджував війну.

 1920 року у нього народжуєтьсяся  син на ім`я Крістофер Робін Мілн. Коли синові виповнилося три роки, Алан Мілн почав писати про нього і для нього вірші, позбавлені сентиментальності і якi точно відтворюють дитячі егоцентризм, фантазії і впертість. Колосальний успіх книги віршів, проілюстрованою Ернестом Шепардом, підштовхнув Мілна до написання казок «Принц Кролик» (1924), «Принцеса, яка не вміла сміятися» і «Зеленi двері» (обидві 1925), а в 1926 був написаний Вінні-Пух.

 Вважається, що «Вінні Пух» народжувався з казкових розповiдей. Спочатку там були тільки Крістофер Робін  та поки ще безіменний плюшевий ведмедик. Офіційна дата народження Вінні-Пуха — 21 серпня 1921, тобто день, коли Крістоферу Робіну Мiлну виповнився рік. В цей день Мілн старший подарував синові плюшевого ведмедя (який, правда, отримав ім'я Пуха тільки через чотири роки). Коли він підріс, сам придумав своєму другові ім'я – в честь канадської ведмедиці Вінні, яка жила в ту пору в Лондонському зоопарку. А згодом хлопчику подарували ще віслюка Іа, поросятка П'ятачка, а потiм ще кілька іграшок.  Всi вони, та й сам Крістофер Робін. брали участь у казках.

 Коли, в грудні 1925 року, Алана Мілна попросили написати якусь розповідь для різдвяного номера популярної лондонська газети The Evening News, він за порадою дружини записав одну з вечірніх казок, що вигадав для Крістофера Робіна. I ось про це недолугого любителя меду Вінні-Пуха англійська публіка дізнається 12 грудня 1925 року.  Саме в цей день газета  опублікувала першу частину  майбутньої книги. На Різдво про пригоди  Вінні вже розповіло радіо ВВС. Англiйськi читачi та слухачi були в захваті, тому що книжка, як тільки вийшла, розпродалася тут же. І її автор Алан Александр Мілн відразу став одним з кращих дитячих письменників свого століття.

 Перші 10 розділів побачили світ у 1926 році у книзі «Вінні-Пух», а 1928 року у книзі «Хатка на Пуховій Галявці» було вміщено решту 10 оповідань про Вінні-Пуха та його друзів. Відтоді обидві книги виходять, здебільшого, під однією обкладинкою, а ведмедик Вінні-Пух став одним із найулюбленіших героїв для дітей усього світу.

 «Я власне нічого і не придумував, — згадував письменник, — мені залишалося лише описувати, адже іграшки — і ведмежатко, і ослик, і П’ятачок — і справді існували, просто у виді іграшок Крістофера Робіна». Окрім того, Алан Мілн не писав книгу про «Віні -Пуха» як книгу для дітей, він писав її для дитини, що живе у кожному з дорослих. Він ніколи не читав свою книжку сину, а виховував його на творах англійського письменника Пелама Гренвилла Вудхауза. Вудхауз згодом повернув письменнику цей комплімент, сказавши, що «Мілн — його улюблений дитячий письменник».

 Коли була опублікована книга «Хатка на Пуховій галявині», Крістоферу Робіну виповнилося вісім років. І Мілн попрощався зі своїми літературними героями.

У передмові до одного із своїх романів письменник написав, що діти виявилися для нього справжнім нещастям, а «Віні – Пуха» письменник ніколи не виділяв із своїх творів і ставився до нього несерйозно. З 1968 року тільки лише одне англійське видавництво «Муффін» щорічно продавало півмільйона екземплярів «Вінні-Пуха». А згодом права на Пуха за $350 млн придбала компанія Уолта Діснея.

 Один з найвідоміших перекладів книг про Пуха на іноземні мови — переклад Олександра Ленарда на латинську мову під назвою Winnie ille Pu. Перше видання вийшло в 1958 році, а в 1960 латинський Пух став першою книгою не англійською мовою, що увійшла до списку бестселерів газети The New York Times.

 Iграшки Крістофера Робіна, що стали прототипами героїв книги (крім Крихітки Ру, який не зберігся), з 1947 знаходяться в США (віддані туди Мілном-батьком на виставку, а після його смерті придбані видавництвом «Даттон»), до 1969 зберігалися у видавництві, а в даний час виставлені в Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Багато британців вважають, що ця найважливіша частина культурної спадщини країни повинна повернутися на батьківщину. Питання про реституцію іграшок піднімалося навіть у британському Парламенті (1998).

 У 1966 роцi американець Уолт Дісней випустив перший мультиплікаційний фільм по книзі Мілна «Вінні-Пух». Цей фільм тривалістю трохи менше півгодини побачили в кіно і по телебаченню мільйони дітей.

 У 1969-1972 в СРСР кіностудія «Союзмультфільм» випустила три мультфільми  режисера Федора Хитрука - «Вінні-Пух», «Вінні-Пух іде в гості» і «Вінні-Пух і день турбот», що завоювали любов дитячої аудиторії Радянського Союзу.

 Вінні-Пух зображений на поштових марках щонайменше 18 держав.

 Навіть після запаморочливого успіху Вінні-Пуха Алан Мілн перебував у сумнівах щодо свого літературного обдарування. Він намагався вирватися зі сформованого стереотипу дитячого письменника, про що писав: «Все, що я хотів — це втекти від цієї слави, як раніше я хотів втекти з «Punch», як я завжди хотів втекти... Проте...». Починаючи з 1931 року, Мілн напише ще багато книг. Та вони  не зустрінуть такого захопленого успiху, як його iсторiї про Вiннi.

 У 1931 — з'являється  роман «Двоє».  Цей роман критики ставили і продовжують ставити поруч з перлинами англійської гумористичної літератури - творами Пелема Р. Вудхауса, Джерома К. Джерома і Івліна Во. 

 Це весела історія про немолодого сільського поміщика, безнадійного графомана, волею випадку який раптом стає  самим модним лондонським літератором. Його затягує вир світського і богемного столичного життя. Під пером Алана Мілна це перетворюється в нескінченно дотепну «комедію помилок», в якій кожен наступний сюжетний поворот виглядає ще вигадливіше і неймовірніше, ніж попередній.

 У 1933-му була написана книга «Дуже недовга сенсація», в 1934 році – антивоєнний твір «Почесний мир», 1939 — виходить друком «Вибране» А. А. Мілна з автобіографією «Тепер уже надто пізно»,  в 1940-1948 рр. – поетичні твори «За лінією фронту» і «Церква Норман», в 1952 році – збірка статей «Рік за роком», в 1956-му – роман «Хлої Марр». Письменник продовжував напружено працювати, але критики і читачі вже байдуже зустрічали його подальшу творчість.

 Алан Мілн відомий як драматург і новеліст. Його п'єси з успіхом йшли на сцені Лондона, але зараз ставляться переважно в аматорських театрах, хоча як і раніше збирають повні зали і викликають інтерес публіки та преси.

 1952  письменник переносить інсульт та операцію на мозку; отримує інвалідність і переїжджає до родинного будинку в графстві Іст-Сасекс,   де провів решту свого життя за читанням.

 31 січня  1956 року, після тривалої хвороби, Алана Александера Мілна не стало.

 Після смерті його дружини, в 1971 році, частина доходів від перевидання книг про Вінні-Пуха надходить в Королівський літературний фонд для допомоги письменникам- початківцям.

 Син письменника Крістофер Робін Мілн-молодший видав три книги спогадів і одну — нарисів. Однак у літературі він так і залишився в тіні свого батька.

 

      

 

Водохреща

19 сiчня православні християни відзначають Богоявлення (Хрещення) Господнє — третє завершальне велике, свято різдвяно-новорічного циклу. Ще в народі воно має назву Йордан, Водохреща. З ним пов'язують хрещення Христа на річці Йордані. Цей звичай прийшов до нас на Україну разом із християнством і став традиційним святом нашого народу.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя. Євангельські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив iз води, небеса розкрилися i в цю саму мить на його плече опустився голуб. Це був Святий дух. I голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!,після чого сталося Богоявлення – Ісус оголосив себе Спасителем і Месією. Звідси і ще одна назва свята – Богоявлення.

Водохреща включає три основні обрядові дії: Свят-вечір, святкове богослужіння і освячення води. Бо вода в Старому Завіті символізує початок життя, запліднення животворящого Духа. З давніх часів відомо про чудесні властивості води, набраної в день Водохреща, 19 січня.

Вечір напередодні свята Водохреща називається другий Святвечір, або голодна кутя. Впродовж 18 січня віряни тримають піст та нічого не їдять доти поки не посвятять воду. Надвечір йшли до церкви , де святили воду. Свяченою водою господар кропив всіх членів сім`ї, хату, подвір`я , криницю, свійських тварин, окрім курей і свиней, малював хрести крейдою на дверях, воротях, господарських будівлях, аби злякати нечисту силу. Сідати за вечерю можна лише після появи першої зірки на небосхилі. До столу подають пісні страви - рибу, вареники з капустою, кутю, узвар тощо. Наші предки цього дня вшановували богиню річок Дану. Вважалось що цього дня вода стає чарівною, дівчата нею умивалися, щоб бути вродливими,

Якщо оглянутись на зимовi свята, то, мабуть Водохреща закінчуються найпоетичніше. Ще за тиждень перед Водохрещам чоловіки прорубують на річці великий хрест і обливають його буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будують – з льоду – престол. Все це оздоблюють аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Вранці 19 сiчня у церкві відбувається урочисте богослужіння. По закінченню богослужіння весь народ іде на річку. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви. Очолює цю ходу хор, який співає «Голос Господній…», за хором іде священик, а за ним до річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду.

Тут біля річки відбувалася Божа Служба, після якої священник занурював хреста у воду і з цього часу вода вважалася освяченою і кожний набирає її собі для вжитку. Освячена вода вважалася цілющою. Люди берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода яка приносила здоров`я і красу. Нею напували хворих, змазували хворі місця, лікували дитячий переляк, кропили від злих духів хати подвір`я, худобу.

З опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року. Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську воду і має у віруючих особливе значення. До магiчних властивостей свяченої води вiдносять: здатність вгамувати пристрастi, вiдганяти вiд оселi злих духiв, дарувати хворому одужання часто навіть вiд невиліковних хвороб. Деякi священники та вiруючi вважають, що не iснує лiкiв, кращих за святу воду. Щоб свячена вода приносила користь необхідно, в першу чергу, дбати про чистоту власних думок i вчинкiв. Мiж iншим колись на Українi побутувала легенда: коли священник опускав хреста в ополонку, з неї начебто вистрибувала нечиста сила i гуляла мiж людей, до того часу поки якась жiнка не випере в рiчцi бiлизну. Тому господинi не квапилися, пiсля свят, швидко прати та повертати нечисту силу у воду – хай побiльше її загине вiд сильних морозiв.

В Україні поширений звичай хрещенських купань. Найсміливіші юнаки купалися в ополонці. За народними повір’ями, цим вони могли уберегти себе протягом року від різних хвороб. У деяких районах Правобережжя аж до XX ст. дотримувалися традиції, згідно з якою у день водосвяття обов’язково купалися ряджені колядники і щедрівники, змиваючи з себе таким чином «бісівську скверну».

Після водосвяття люди повертаються до своїх домiвок. За обiдом всi п'ють свячену воду, оскільки вважається, що освячена на Водохреще вода має питися перед вживання їжi, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу та освячують подвір`я. По обіді молодь гуляла, каталась на конях та продовжувала святкувати Водохреща.

Дівчата бігали до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». Або дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красніли». Подекуди зберiгається звичай спiвати господарю оселi величальнi пiснi, якi годиться завершувати побажанням добра, загоди та багатства. У вiдповiдь на таке щедре побажання всього найкращого хазяїн обдаровує спiвцiв грошима.

Після Водохреща вже не звучали колядки і щедрівки. Розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту .Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну. Якщо оглянутись на зимовi свята, то, мабуть Водохреща закiнчуються найпоетичніше, а ще з цим днем пов’язані й деякі прикмети:

Якщо на Водохреща випаде багато снігу - це до міцного здоровя. Вважається, що водохресний талий сніг і вода мають потужну лікувальну силу, яку не втрачають весь рік. Якщо зірки на Водохреща світять яскраво, значить погода влітку буде суха і спекотна, весна почнеться рано, а бабине літо триватиме довше покладеного терміну. Втім яскраві зірки на небі свідчать про те, що рік буде спокійним без великих потрясінь. На Водохреща прийнято освячувати житло святою водою. А як це правильно зробити і які ще з цим святом пов`язані традиції та легенди ви дізнаєтесь, якщо прийдете до Зміївської публічної бібліотеки. В читальній залі до вашої уваги організована книжкова виставка «Водохреща йде до нас». Тут представлені книги: Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», «Українці: свята, традиції, звичаї», книга братів Капранових «Веселих свят» та інший матеріал.