140 років від дня народження Алана Александра Мілна (1882-1956), англійського дитячого письменника, творця Вінні -Пуха

 

 

 

День, проведений разом з тобою – мій улюблений.

Отже, сьогодні настав мій новий улюблений день .

Алан Александр Мілн

iз повчальних урокiв Вінні-Пуха

 Вiн знаний класик англійської  дитячої літератури ХХ століття, автор чисельних п’єс, детективних романів, комічних оповідань і дитячих віршів. Сам себе  вважав серйозним драматургом і новелістом, учнем Герберта Уелса. До своїх дитячих книжок  ставився негативно, адже через них йому був закриті двері у дорослу літературу. Але  в пам'яті читачів Алан Александр Мілн  назавжди залишиться як  всесвiтньовiдомий автор улюблених багатьма поколіннями дітей веселих історій про довірливого плюшевого ведмедика Вінні-Пуха. До виходу в світ цiєї книги Мілн вже був досить відомим драматургом, проте успіх Вінні-Пуха придбав такі масштаби, що інші твори Мілна зараз практично забутi. За версiєю журнал  Newsweek ' s прозаїчні книжки «Вінні-Пух» займають  36   м i сцеу  Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів та  на 17-му місці за популярністю серед творів, написаних і виданих у ХХ ст. Вінні став не менш знаменитим літературним персонажем, ніж принц Гамлет  чи  Наташа Ростова. Але прибутковішим за нього є тільки Міккі-Маус. Книги про забавного Вінні були переведенi більш ніж на 40 мов світу.

 Алан Александр Мілн народився 18 січня 1882 року в Лондоні, де і провів своє дитинство. Він навчався в невеликій приватній школі, власником якої був його батько,Джон Мілн. Одним з його вчителів в 1889-1890 був Герберт Уеллс. У своїх спогадах вiн згадував маленького хлопчика, що брав активну участь у виданні шкільного журналу — цим хлопчиком був Алан Александр Мілн, який з самого дитинства був впевнений, що стане письменником і прямо говорив про це батькові, коли той обговорював з ним майбутнє. Алан ріс у сім'ї, де дітей заохочували до творчості, з юних років вiн складав забавні вірші та виявляв здібності до точних наук. 1892 року вiн вступає до Вестмінстерської школи, а потім в Трініті-коледж Кембриджа на математичне відділення, який закінчує в 1904 році. Будучи студентом, він писав замітки в студентську газету «Grant». Його літературний доробок привернув увагу редактора гумористичного журналу «Punch», де Алан згодом зайняв посаду помічника редактора і де працював до початку Першої світової війни. Мілн писав ессе, комедії, романи. Саме в журналі «Панч» на початку 1924 року були опубліковані його вірші, які склали книгу «Коли ми були маленькими» та «Тепер нам уже шість» (1927).

 У 1913 році Мілн одружився на Дороті Дафні де Селінкурт. Це саме вона  розповідала  їхньому синові на ніч історії про  ведмедика і про нього самого.  Письменник  почав записував цi розповiдi  за дружиною, а згодом,  i від себе писати їхнє продовження.  

 Алан Мілн брав участь у Першій світовій війні як офіцер британської армії. Отримав  поранення у битві при Соммі. Після одужання працював у службі пропаганди військової розвідки і писав патріотичні статті. У званні лейтенанта він демобілізується в 1919 році. Ще під час війни він написав свою першу п'єсу, але успіх приходить після 1920 року, коли ставляться в театрах його комедії, прихильно прийняті критиками і публікою. У 1920 сценічний успіх має написана ним п'єса «Містер Пім пройшов». В цей же час за його сценаріями було знято 4 фільми. У 1922-му у нього виходить детектив під назвою «Таємниці червоного будинку». Пізніше Мiлн написав книгу «Світ з честю», в якій засуджував війну.

 1920 року у нього народжуєтьсяся  син на ім`я Крістофер Робін Мілн. Коли синові виповнилося три роки, Алан Мілн почав писати про нього і для нього вірші, позбавлені сентиментальності і якi точно відтворюють дитячі егоцентризм, фантазії і впертість. Колосальний успіх книги віршів, проілюстрованою Ернестом Шепардом, підштовхнув Мілна до написання казок «Принц Кролик» (1924), «Принцеса, яка не вміла сміятися» і «Зеленi двері» (обидві 1925), а в 1926 був написаний Вінні-Пух.

 Вважається, що «Вінні Пух» народжувався з казкових розповiдей. Спочатку там були тільки Крістофер Робін  та поки ще безіменний плюшевий ведмедик. Офіційна дата народження Вінні-Пуха — 21 серпня 1921, тобто день, коли Крістоферу Робіну Мiлну виповнився рік. В цей день Мілн старший подарував синові плюшевого ведмедя (який, правда, отримав ім'я Пуха тільки через чотири роки). Коли він підріс, сам придумав своєму другові ім'я – в честь канадської ведмедиці Вінні, яка жила в ту пору в Лондонському зоопарку. А згодом хлопчику подарували ще віслюка Іа, поросятка П'ятачка, а потiм ще кілька іграшок.  Всi вони, та й сам Крістофер Робін. брали участь у казках.

 Коли, в грудні 1925 року, Алана Мілна попросили написати якусь розповідь для різдвяного номера популярної лондонська газети The Evening News, він за порадою дружини записав одну з вечірніх казок, що вигадав для Крістофера Робіна. I ось про це недолугого любителя меду Вінні-Пуха англійська публіка дізнається 12 грудня 1925 року.  Саме в цей день газета  опублікувала першу частину  майбутньої книги. На Різдво про пригоди  Вінні вже розповіло радіо ВВС. Англiйськi читачi та слухачi були в захваті, тому що книжка, як тільки вийшла, розпродалася тут же. І її автор Алан Александр Мілн відразу став одним з кращих дитячих письменників свого століття.

 Перші 10 розділів побачили світ у 1926 році у книзі «Вінні-Пух», а 1928 року у книзі «Хатка на Пуховій Галявці» було вміщено решту 10 оповідань про Вінні-Пуха та його друзів. Відтоді обидві книги виходять, здебільшого, під однією обкладинкою, а ведмедик Вінні-Пух став одним із найулюбленіших героїв для дітей усього світу.

 «Я власне нічого і не придумував, — згадував письменник, — мені залишалося лише описувати, адже іграшки — і ведмежатко, і ослик, і П’ятачок — і справді існували, просто у виді іграшок Крістофера Робіна». Окрім того, Алан Мілн не писав книгу про «Віні -Пуха» як книгу для дітей, він писав її для дитини, що живе у кожному з дорослих. Він ніколи не читав свою книжку сину, а виховував його на творах англійського письменника Пелама Гренвилла Вудхауза. Вудхауз згодом повернув письменнику цей комплімент, сказавши, що «Мілн — його улюблений дитячий письменник».

 Коли була опублікована книга «Хатка на Пуховій галявині», Крістоферу Робіну виповнилося вісім років. І Мілн попрощався зі своїми літературними героями.

У передмові до одного із своїх романів письменник написав, що діти виявилися для нього справжнім нещастям, а «Віні – Пуха» письменник ніколи не виділяв із своїх творів і ставився до нього несерйозно. З 1968 року тільки лише одне англійське видавництво «Муффін» щорічно продавало півмільйона екземплярів «Вінні-Пуха». А згодом права на Пуха за $350 млн придбала компанія Уолта Діснея.

 Один з найвідоміших перекладів книг про Пуха на іноземні мови — переклад Олександра Ленарда на латинську мову під назвою Winnie ille Pu. Перше видання вийшло в 1958 році, а в 1960 латинський Пух став першою книгою не англійською мовою, що увійшла до списку бестселерів газети The New York Times.

 Iграшки Крістофера Робіна, що стали прототипами героїв книги (крім Крихітки Ру, який не зберігся), з 1947 знаходяться в США (віддані туди Мілном-батьком на виставку, а після його смерті придбані видавництвом «Даттон»), до 1969 зберігалися у видавництві, а в даний час виставлені в Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Багато британців вважають, що ця найважливіша частина культурної спадщини країни повинна повернутися на батьківщину. Питання про реституцію іграшок піднімалося навіть у британському Парламенті (1998).

 У 1966 роцi американець Уолт Дісней випустив перший мультиплікаційний фільм по книзі Мілна «Вінні-Пух». Цей фільм тривалістю трохи менше півгодини побачили в кіно і по телебаченню мільйони дітей.

 У 1969-1972 в СРСР кіностудія «Союзмультфільм» випустила три мультфільми  режисера Федора Хитрука - «Вінні-Пух», «Вінні-Пух іде в гості» і «Вінні-Пух і день турбот», що завоювали любов дитячої аудиторії Радянського Союзу.

 Вінні-Пух зображений на поштових марках щонайменше 18 держав.

 Навіть після запаморочливого успіху Вінні-Пуха Алан Мілн перебував у сумнівах щодо свого літературного обдарування. Він намагався вирватися зі сформованого стереотипу дитячого письменника, про що писав: «Все, що я хотів — це втекти від цієї слави, як раніше я хотів втекти з «Punch», як я завжди хотів втекти... Проте...». Починаючи з 1931 року, Мілн напише ще багато книг. Та вони  не зустрінуть такого захопленого успiху, як його iсторiї про Вiннi.

 У 1931 — з'являється  роман «Двоє».  Цей роман критики ставили і продовжують ставити поруч з перлинами англійської гумористичної літератури - творами Пелема Р. Вудхауса, Джерома К. Джерома і Івліна Во. 

 Це весела історія про немолодого сільського поміщика, безнадійного графомана, волею випадку який раптом стає  самим модним лондонським літератором. Його затягує вир світського і богемного столичного життя. Під пером Алана Мілна це перетворюється в нескінченно дотепну «комедію помилок», в якій кожен наступний сюжетний поворот виглядає ще вигадливіше і неймовірніше, ніж попередній.

 У 1933-му була написана книга «Дуже недовга сенсація», в 1934 році – антивоєнний твір «Почесний мир», 1939 — виходить друком «Вибране» А. А. Мілна з автобіографією «Тепер уже надто пізно»,  в 1940-1948 рр. – поетичні твори «За лінією фронту» і «Церква Норман», в 1952 році – збірка статей «Рік за роком», в 1956-му – роман «Хлої Марр». Письменник продовжував напружено працювати, але критики і читачі вже байдуже зустрічали його подальшу творчість.

 Алан Мілн відомий як драматург і новеліст. Його п'єси з успіхом йшли на сцені Лондона, але зараз ставляться переважно в аматорських театрах, хоча як і раніше збирають повні зали і викликають інтерес публіки та преси.

 1952  письменник переносить інсульт та операцію на мозку; отримує інвалідність і переїжджає до родинного будинку в графстві Іст-Сасекс,   де провів решту свого життя за читанням.

 31 січня  1956 року, після тривалої хвороби, Алана Александера Мілна не стало.

 Після смерті його дружини, в 1971 році, частина доходів від перевидання книг про Вінні-Пуха надходить в Королівський літературний фонд для допомоги письменникам- початківцям.

 Син письменника Крістофер Робін Мілн-молодший видав три книги спогадів і одну — нарисів. Однак у літературі він так і залишився в тіні свого батька.

 

      

 

Водохреща

19 сiчня православні християни відзначають Богоявлення (Хрещення) Господнє — третє завершальне велике, свято різдвяно-новорічного циклу. Ще в народі воно має назву Йордан, Водохреща. З ним пов'язують хрещення Христа на річці Йордані. Цей звичай прийшов до нас на Україну разом із християнством і став традиційним святом нашого народу.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя. Євангельські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив iз води, небеса розкрилися i в цю саму мить на його плече опустився голуб. Це був Святий дух. I голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!,після чого сталося Богоявлення – Ісус оголосив себе Спасителем і Месією. Звідси і ще одна назва свята – Богоявлення.

Водохреща включає три основні обрядові дії: Свят-вечір, святкове богослужіння і освячення води. Бо вода в Старому Завіті символізує початок життя, запліднення животворящого Духа. З давніх часів відомо про чудесні властивості води, набраної в день Водохреща, 19 січня.

Вечір напередодні свята Водохреща називається другий Святвечір, або голодна кутя. Впродовж 18 січня віряни тримають піст та нічого не їдять доти поки не посвятять воду. Надвечір йшли до церкви , де святили воду. Свяченою водою господар кропив всіх членів сім`ї, хату, подвір`я , криницю, свійських тварин, окрім курей і свиней, малював хрести крейдою на дверях, воротях, господарських будівлях, аби злякати нечисту силу. Сідати за вечерю можна лише після появи першої зірки на небосхилі. До столу подають пісні страви - рибу, вареники з капустою, кутю, узвар тощо. Наші предки цього дня вшановували богиню річок Дану. Вважалось що цього дня вода стає чарівною, дівчата нею умивалися, щоб бути вродливими,

Якщо оглянутись на зимовi свята, то, мабуть Водохреща закінчуються найпоетичніше. Ще за тиждень перед Водохрещам чоловіки прорубують на річці великий хрест і обливають його буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будують – з льоду – престол. Все це оздоблюють аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Вранці 19 сiчня у церкві відбувається урочисте богослужіння. По закінченню богослужіння весь народ іде на річку. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви. Очолює цю ходу хор, який співає «Голос Господній…», за хором іде священик, а за ним до річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду.

Тут біля річки відбувалася Божа Служба, після якої священник занурював хреста у воду і з цього часу вода вважалася освяченою і кожний набирає її собі для вжитку. Освячена вода вважалася цілющою. Люди берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода яка приносила здоров`я і красу. Нею напували хворих, змазували хворі місця, лікували дитячий переляк, кропили від злих духів хати подвір`я, худобу.

З опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року. Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську воду і має у віруючих особливе значення. До магiчних властивостей свяченої води вiдносять: здатність вгамувати пристрастi, вiдганяти вiд оселi злих духiв, дарувати хворому одужання часто навіть вiд невиліковних хвороб. Деякi священники та вiруючi вважають, що не iснує лiкiв, кращих за святу воду. Щоб свячена вода приносила користь необхідно, в першу чергу, дбати про чистоту власних думок i вчинкiв. Мiж iншим колись на Українi побутувала легенда: коли священник опускав хреста в ополонку, з неї начебто вистрибувала нечиста сила i гуляла мiж людей, до того часу поки якась жiнка не випере в рiчцi бiлизну. Тому господинi не квапилися, пiсля свят, швидко прати та повертати нечисту силу у воду – хай побiльше її загине вiд сильних морозiв.

В Україні поширений звичай хрещенських купань. Найсміливіші юнаки купалися в ополонці. За народними повір’ями, цим вони могли уберегти себе протягом року від різних хвороб. У деяких районах Правобережжя аж до XX ст. дотримувалися традиції, згідно з якою у день водосвяття обов’язково купалися ряджені колядники і щедрівники, змиваючи з себе таким чином «бісівську скверну».

Після водосвяття люди повертаються до своїх домiвок. За обiдом всi п'ють свячену воду, оскільки вважається, що освячена на Водохреще вода має питися перед вживання їжi, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу та освячують подвір`я. По обіді молодь гуляла, каталась на конях та продовжувала святкувати Водохреща.

Дівчата бігали до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». Або дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красніли». Подекуди зберiгається звичай спiвати господарю оселi величальнi пiснi, якi годиться завершувати побажанням добра, загоди та багатства. У вiдповiдь на таке щедре побажання всього найкращого хазяїн обдаровує спiвцiв грошима.

Після Водохреща вже не звучали колядки і щедрівки. Розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту .Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну. Якщо оглянутись на зимовi свята, то, мабуть Водохреща закiнчуються найпоетичніше, а ще з цим днем пов’язані й деякі прикмети:

Якщо на Водохреща випаде багато снігу - це до міцного здоровя. Вважається, що водохресний талий сніг і вода мають потужну лікувальну силу, яку не втрачають весь рік. Якщо зірки на Водохреща світять яскраво, значить погода влітку буде суха і спекотна, весна почнеться рано, а бабине літо триватиме довше покладеного терміну. Втім яскраві зірки на небі свідчать про те, що рік буде спокійним без великих потрясінь. На Водохреща прийнято освячувати житло святою водою. А як це правильно зробити і які ще з цим святом пов`язані традиції та легенди ви дізнаєтесь, якщо прийдете до Зміївської публічної бібліотеки. В читальній залі до вашої уваги організована книжкова виставка «Водохреща йде до нас». Тут представлені книги: Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», «Українці: свята, традиції, звичаї», книга братів Капранових «Веселих свят» та інший матеріал.