4 грудня, до 90-річчя
від дня народження Григіра Тютюнника, молодшого брата Григорія Тютюнника, відомого
читачам, як автора роману «Вир» у бібліотеках Зміївщини провели низку заходів.
У Костянтівській сільській бібліотеці організовано тематичну полицю. Впродовж
дня знайомили читачів з маловідомими цікавими фактами життя і творчості
письменника. Рекомендували перечитати щирі
спогади Анатолія Дімарова про цього чудового письменника.
Григір Тютюнник – один з найвідоміших українських письменників.
Звичайно, кожен вчив його біографію і твори в школі. Але найчастіше на уроках
все і закінчувалося, і мало хто може похвалитися тим, що пам’ятає, хоча б, де
народився Григір Тютюнник. І в честь річниці до дня народження письменника ми
вирішили нагадати вам найцікавіші факти з біографії Григіра Тютюнника.
Один з найвідоміших новелістів України народився в невеликому селі
Шилівка. Коли йому було всього лише 6 років, його батька репресували.
Хлопчикові довелося прожити дуже складне життя, а особливо сирітське дитинство.
Він знав, що його батька репресували. Та й самого Григіра Тютюнника
переслідували майже все життя.
Всі його твори піддавалися дуже жорсткій цензурі, а сам автор важко переживав
це.
Зі своєю дружиною Тютюнник познайомився в університеті. Вона навчалася
на факультеті української філології, коли сам письменник на російській.
Спочатку він спілкувався і писав тільки російською, але завдяки своїй дружині,
він цілком і назавжди перейшов на українську мову. У них народилося двоє дітей
– Михайло і Василь.
Тютюнника дуже не любили за прямоту. І коли почалося переслідування
української інтелігенції в 1974 році, його занесли в чорний список для всіх
видавництв. Його ім’я стало забороненим у будь-яких публікаціях. Сам письменник
переживав це дуже складно, і говорив, що він писав тільки половину правди, а
якщо б він написав всю, то його напевно вбили б.
Письменник не любив сидіти у великих містах. Тютюнник постійно
подорожував по селах України, адже там можна було почути рідну мову.
Григір Тютюнник покінчив життя самогубством 6 березня 1980 року.
У його рідному селі зараз немає ні пам’ятника, ні музею, в будинку, де
жив великий поет. Його житло вже встигли кілька разів перепродати. Тільки
невелика група ентузіастів за свій рахунок влаштувала музей у школі. Це всього
лише невелика кімнатка, але щорічно його відвідують тисячі осіб.
1989 року його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім.
Т. Г. Шевченка.
За мотивами його оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя»
(1981), за однойменною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник в
степу» — кінокартину «Климко» (1983), 1993 року екранізовано його твір «Три
плачі над Степаном».
