Григорій Сковорода: цікаві факти про українського мандрівного філософа

«Мандрівна академія», «людина-університет» своєї епохи. Це про Григорія Сковороду. За життя він не видав жодної книги. Натомість читачі його шукали самі, масово читали та цитували, переписували рукописи та пропагували їх. Про нього у творах згадував сам Тарас Шевченко: «Кругом листочки обведу та й списую Сковороду».

Видатний український філософ-містик, богослов, поет та педагог був чи не найцікавішою постаттю історії українського духу. Офіційних даних щодо цієї постаті, яка стала мегапопулярною вже за життя, збереглося небагато. Натомість є чимало легенд.

Одна з найвідоміших легенд про Сковороду полягає у тому, що Григорій Савич умів передбачати долю. Доводять це двома історіями. Перша розповідає про його гостини у Києві. Мовляв, одного разу він приїздив у гості до друга Іустина.

Пішов прогулятися Подолом – аж раптом відчув трупний запах. Сковорода зібрав речі і поїхав геть з міста, а за кілька тижнів у Києві розпочалася епідемія чуми, а місто закрили.

За іншою легендою, Григорій Савич точно знав дату своєї смерті. За переказами, 9 листопада 1794 року після обіду поет узяв лопату, викопав собі могилу, потім пішов у кімнату, надів чисту білизну, підклав під голову сумку з власними пожитками і ліг спати, ніколи більше не прокинувшись.

Цікаві факти із життя відомого українського філософа

·       Народився Григорій Сковорода на Полтавщині у родинні спадкових козаків. Про точну дату народження світ дізнався лише через 200 років після народження філософа. Саме тоді дослідники віднайшли в одному із листів Сковороди згадку про святкування власного дня народження.

·       Григорій Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії – першого вищого навчального закладу в Україні. Вивчав латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови. Грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. Проте вищої освіти так і не отримав.

·       Працюючи педагогом у Харківському колегіумі, мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки: «вельми туп», «справжнє безглуздя», «досить гострий», «звєрок востроє» тощо.

·       Григорія Савича називають зачинатилем жанру байки. Він писав твори переважно староукраїнською та латинською.

·       Надавав перевагу особистій духовній свободі. Філософські трактати присвячував переважно етиці. А головним сенсом людського існування вважав самопізнання.

·       Відстоював права людської особистості в кожній людині, що на ті часи означало сильну демократичну тенденцію. Відкрито засуджував московських гнобителів.

·       Слава про таку надзвичайну людину швидко розлетілася, тож мислителю були скрізь раді, його чекали. Оскільки він мав знайомих в усіх куточках країни, вважається, що завдяки його впливові відбулося відкриття Харківського університету. Ідею про навчальний заклад вирішив втілити у життя Василь Каразін — тридцятирічний дворянин. Для того, аби заклад був створений і запрацював, потрібні були неабиякі кошти, які молодий чоловік збирав з дворянства. Це були добровільні внески, тож дива могло й не статися. Та величезна на той період сума в шістсот вісімнадцять тисяч карбованців була отримана. Подейкують, що ті, хто вніс свою частку до цієї великої справи були заздалегідь підготовлені Г. Сковородою.

·       Всім відомо, що мислитель все життя був самотнім, але не всі знають, що він був закоханий і навіть хотів одружитися, але не зміг. Прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену прямо на весіллі. Тож залишився самотнім. Ще подейкують, що він свідомо зарікся від інтимного життя.

 

Знав дату власної смерті, втік від нареченої та… нагрубив Катерині ІІ!

 

·       Сковорода абсолютно нікого не боявся та не поважав високі чини. Він вважав, що людину варто оцінювати за її розумом та досягненнями, а не за статусом у суспільстві.

·       Одного разу, імператриця Катерина ІІ забажала особисто побачити відомого філософа. При зустрічі, Григорій не вклонився їй. Коли ж Катерина запитала, чому він не хоче кланятися, Сковорода спокійно відповів: «Не бажав я тебе бачити, ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, якщо я перед тобою удвоє зігнуся?»

·       Під час учительської роботи, Сковорода теж був не надто тактовним. Замість оцінок, він «нагороджував» учнів словесно. Так, від нього легко можна було отримати таку характеристику, як «вельми туп» або «справжнє безглуздя». Та, незважаючи на це, студенти ставилися до Григорія прихильно.

·      Основною метою людського життя Григорій вважав самопізнання. Саме цій справі він присвячував максимум часу.

·       З 1769-го, Сковорода вів мандрівне життя, не засиджуючись довго на одному місці. Фінансові та матеріальні блага теж мало хвилювали філософа: у побуті та своїх звичках він був надзвичайно скромним. Мандрівна торбина, яку Григорій завжди брав із собою, вміщувала сопілку, книжки та власні рукописи.

·       За своє життя, Сковорода не видав друком жодного твору, але зовсім не переймався через це. 

·       Григорій вкрай мало часу витрачав на повноцінний відпочинок та сон: не більше 4-х годин на добу. Завжди старався вставати зі сходом сонця.

·       Скромним був і раціон Сковороди: він не вживав м’ясо та рибу, харчувався переважно молочними продуктами, свіжими фруктами та овочами. Проте, дивує й такий факт, Григорій полюбляв шалено дорогий (на той час) сир пармезан, який передавали йому із Франції друзі. 

 

 

Афоризми від Сковороди

ü  Бери вершину і матимеш середину.

ü  З усіх утрат втрата часу найтяжча.

ü  Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.

ü  Більше думай і тоді вирішуй.

ü  З видимого пізнавай невидиме.

ü  Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.

ü  Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

ü  Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.

ü  Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.

ü  Чисте небо не боїться блискавки та грому.

ü  Що швидко запалюється, те раптово гасне.

ü  Більше думай і тоді вирішуй.

 

Незважаючи на те, що з-під пера Г. Сковороди вийшли вірші, афоризми, байки, прозові, філософські твори, його творчість не була надрукована за життя, а його тексти поширювалися шляхом переписування вручну.

Величний, гордий мандрівник, філософ, письменник, музикант, Г. С. Сковорода зробив значний вклад в українську культуру і залишиться в пам’яті нації надовго. Також не забудеться його любов до свободи, викарбувана на могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав…»

Зміївська публічна бібліотека запрошує до перегляду матеріалів та ознайомлення із творчістю визначного українця усіх охочих.

Я слави не бажав… до 150-річчя від дня народження Богдана Лепкого

 

Віртуальна виставка книг

4 листопада (за іншими даними 9 листопада) 2022 року український народ відзначає 150-річчя від дня народження видатного поета, прозаїка, художника, громадсько-культурного діяча Богдана Лепкого (повне ім’я — Богдан Теодор Нестор Лепкий).

Богдан Лепкий народився 1872 року в с.Крегулець Гусятинського округу (нині Тернопільська область) у родині священика. 

Його батько священик Сильвестр Лепкий, відомий як письменник Марко Мурава, мав чудову бібліотеку. У ній було чимало старовинних книг, а стіни дому прикрашали картини на історичну тематику, що згодом позначиться на літературній творчості Богдана Лепкого. Потяг до творчості у малого Богдана виявився рано. Перші літературні спроби зроблені ще в Бережанській гімназії.

Вирішивши стати живописцем і вступивши до Академії мистецтв у Відні, юнак невдовзі зрозумів, що помилився з вибором. Згодом ставши студентом філософського факультету Віденського університету, він активно цікавиться літературним і суспільно-політичним життям.

Творча спадщина Б.Лепкого становить понад 80 власних книг, у тому числі цикл романів «Мазепа», повісті, оповідання, казки, спогади, переклади, літературознавчі критичні нариси, статті літературного та мистецького спрямування. Він також є автором низки поетичних збірок та прозових творів для дітей.

Історичні твори Б. Лепкого – дуже реалістичні, хоч і сповнені романтичної любові до рідного краю. Сюжети їх захоплюючі, мова – колоритна, читаються вони легко, а при цьому наповнюють читача високою духовністю.

Богдан Лепкий
Автор: Погребенник Федір
Видавництво: Київ: Знання
Рік видання: 1993
Сторінок: 64
Анотація: Доля щедро обдарувала Б. Лепкого. І він не змарнував свого таланту. Б. Лепкий залишив багату творчу спадщину як поет і прозаїк, критик і літературознавець. А був він ще й видавцем-текстологом, читцем-декламатором художніх творів, талановитим малярем...

Та сталося так, що більш як півстоліття на українських землях ім'я і твори вірного сина України були приречені на забуття. Ця книжечка повертає читачеві Б. Лепкого - поета, прозаїка.

Меч і перо
Автор: Яр Славутич
Видавництво: Київ: Дніпро
Рік видання: 1992
Сторінок: 414
Анотація: Яр Славутич – поет, учений-славіст, педагог. Нащадок давнього козацького роду. До цієї книжки увійшли його літературознавчі праці: про образ Гетьмана П. Сагайдачного в літературі, про поезію І. Мазепи, про класиків української літератури – Г. Сковороду, Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, В. Стефаника, а також про письменників, імена яких були вилучені з нашої літератури: Б. Лепкого. В. Свідзинського, С. Маланюка. Михайла Ореста, Оксану Лятуринську, І. Світличного, В. Стуса.

Видання розраховане на широке коло читачів.

Вибрані твори в 3 томах
Т. 1: Мотря: історична повість.
Сотниківна: історична картина з часів Івана Виговського
Автор: Б. С. Лепкий
Укладач-редактор: Б. Мельничук
Видавництво: Тернопіль : Збруч
Рік видання: 2004
Сторінок: 351
Анотація: Книгу знаного українського письменника Богдана Лепкого (1872–1941) склали два його твори, об'єднані спільними темами державницької діяльності гетьманів, боротьби козацтва за волю українського народу.
«Мотря» започатковує цикл повістей «Мазепа», про що детальніше йдеться в передмові (видавництво планує випустити ці повісті протягом найближчого часу). У центрі твору – кохання дочки генерального судді Кочубея і гетьмана Івана Мазепи. Дія відбувається на тлі важливих історичних подій.
«Сотниківна» розповідає про дещо раніший період в історії України – час, коли гетьманом був Іван Виговський; зокрема, про битву козацького війська під його орудою з московськими полками 1659 року біля Конотопа.

Обидва твори подані за першодруками (відповідно 1926 і 1927 рр.); тексти опубліковані (на основі видань «Мотря» («Каменяр», 1991, редактор Д. Сапіга) і «Вибрані твори» Б. Лепкого, т. 2 ( «Наукова думка», 1997, упорядник Ф. Погребенник, редактори В. Коваленко і В. Береговин) за сучасним правописом із збереженням лексичних, морфологічних та стилістичних особливостей мови автора.

Вибрані творив 3 томах
Т. 2: Мотря: історична повість. Орли: історичне оповідання з років 1734–1750. Крутіж: історична повість. Оповідання
Автор: Б. С. Лепкий
Укладач-редактор: Б. Мельничук
Видавництво: Тернопіль : Збруч
Рік видання: 2006
Сторінок: 400
Анотація: Цим томом продовжуємо ознайомлювати читачів із творчістю визначного українського письменника Богдана Лепкого (1872–1941).

Започатковує збірник другий том історичної повісті «Мотря». У центрі повісті «Мотря», дія якої відбувається на тлі важливих історичних подій, – кохання дочки генерального судді Кочубея і гетьмана Івана Мазепи.

Історичне оповідання «Орли» повертає до років 1734–1750, коли в Україні після смерті гетьмана Данила Апостола почалася доба так званого «міжгетьманства», характерного посиленням московських катувань та знущань, насаджуванням деспотичного царського режиму.

У повісті «Крутіж» Б. Лепкий відобразив епізоди ще ранішого історичного періоду – Руїни (1663–1687). Фахівці по праву відносять цей твір до найкращих в українській художній літературі на теми минулого нашої країни.

Усі три твори подані за першодруками (відповідно 1926, 1934 і 1941 рр.); тексти опубліковані на основі видань «Мотря» («Дніпро», 1992, редактор Р. Горак), твори Б. Лепкого у 2 тт., т. 2 («Наукова думка», 1997, упорядник Ф. Погребенник. редактори В. Коваленко і В. Береговий) і твори Б. Лепкого у 2 тт.,т. 2 («Дніпро». 1991, упорядник М. Ільницький, редактор Л. Пономаренко) за сучасним правописом із збереженням лексичних, морфологічних та стилістичних особливостей мови автора.

Для кращого ознайомлення з творчістю письменника подаємо також його оповідання

Вибрані творив 3 томах
Т. 3: Не вбивай; Батурин: історичні повісті
Автор: Б. С. Лепкий
Укладач-редактор: Б. Мельничук
Видавництво: Тернопіль : Збруч
Рік видання: 2008
Сторінок: 488
Анотація: Ознайомлюючи читачів з творчістю визначного українського письменника Богдана Легшого (1872–1941), пропонуємо продовження його історичної епопеї про Гетьмана України Івана Мазепу.

У цьому збірнику вміщені повісті «Не вбивай» і «Батурин». Перша висвітлює перебіг подій, унаслідок яких було страчено батька Мотрі – генерального суддю Василя Кочубея, а також складну дипломатію з російським царем Петром І. У другій йдеться про вибір І. Мазепи – обравши шведів за спільників, боротися проти Петра І та про те, як військо під командуванням О. Меншикова зруйнувало гетьманську столицю – Батурин.

Обидві повісті подані за першодруками (відповідно 1926, 1927 рр.); тексти опубліковані на основі однотомника цих творів (К., «Дніпро», 1992; упорядник Р. Горак) за сучасним правописом із збереженням лексичних, морфологічних та стилістичних особливостей мови автора.

Мазепа:
Трилогія: II. Не вбивай; III. Батурин: Іст. повісті
Автор: Б. С. Лепкий
Видавництво: Львів: Каменяр
Рік видання: 1991
Сторінок: 488
Анотація: Трилогія «Мазепа» відомого українського письменника (1872–1941) відображає складні історичні процеси, що відбувалися на Україні в першій четверті XVIII століття. В другій та третій частинах трилогії, що ввійшли в дану книгу, розповідається про останні роки життя гетьмана України Івана Мазепи, про його вболівання за долю України, її державність.

Казки:
для молодшого шкільного віку
Автор: Б. С. Лепкий
Видавництво: Київ: Веселка
Рік видання: 1991
Сторінок: 96
Анотація: До книжки талановитого українського письменника, ім'я і твори якого тривалий час замовчувалися, увійшли віршовані казки, написані за фольклорними мотивами.

Твори: в 2-х т.
Т. 1: Поетичні твори;
Прозові твори; Мемуари
Автор: Б. С. Лепкий
Видавництво: Київ: Наукова думка
Рік видання: 1997
Сторінок: 847
Анотація: У цьому томі вміщені вірші та поеми зі збірок поета – "Осінь", "З глибин душі", "Доля", "Під тихий вечір", прозові твори – оповідання, новели, а також мемуари – "Казка мойого життя. Бережани".

Полтава: історична повість
Автор: Б. С. Лепкий
Упорядник: Р. Д. Горак
Видавництво: Київ: Дніпро
Рік видання: 1992
Сторінок: 487
Анотація: Ця повість є четвертою і циклу повістей українського письменника про гетьмана Івана Мазепу (перші три – у двох книгах: «Мотря»; «Не вбивай» і «Батурин» – вийшли у видавництві «Дніпро» 1992 р.). У повісті хронологічно продовжено оповідь про життя і діяння славетного гетьмана часів Полтавської битви – до і після її завершення.

З-під Полтави до Бендер: історична повість
Автор: Б. С. Лепкий
Упорядник: Р. Д. Горак
Видавництво: Київ: Дніпро
Рік видання: 1992
Сторінок: 266
Анотація: Ця книжка завершує цикл повістей Богдана Лепкого про гетьмана Івана Мазепу (повісті «Мотря», «Не вбивай» та «Батурин», «Полтава» вийшли у видавництві «Дніпро» 1992 р.). Опублікував її, вже після смерті автора, його брат Лев Лепкий.

 

 Українська культура – самодостатня, довершена, надзвичайно цікава і багатогранна. Вивчаймо та шануймо своє і своїх.

Використані ресурси:

1. Лепкий, Б. C. Прозові твори : в 3 т. / Б. С. Лепкий. – Тернопіль : Збруч, 2004-2008. Т. 1: Мотря : історична повість. Сотниківна : історична картина з часів Івана Виговського. – 2004. – 351 с.
2. Погребенник, Ф. Богдан Лепкий / Ф. Погребенник. – Київ : Знання, 1993. – 64 с. – (Сер. 6. "Письменники України та діаспори"; вип. 5).

 

МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ (1912-1983)

 

Земле моя, запашна, барвінкова,

Ріки медові, дощі золоті,

Тільки б побачить тебе у обнові –

Більше нічого не хочу в житті.

Тільки б дитям пригорнутись до тебе,

Гордим солдатом в привілля прийти,

Сонце зустріти в травневому небі,

Зводить руками і щастя, й мости.

                                   (“Земле моя”)

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні

Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навички фольклориста на посаді наукового співробітника в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР.

Перша збірка поезій «Добрий ранок» виходить за редакцією А. Малишка 1941 року.

Перебуваючи у лавах Радянської Армії, М. Стельмах зустрів Вітчизняну війну. У 1941 р. отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування — знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини» (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944 р.), він повертається до лав захисників Вітчизни і закінчує війну на німецькій землі.

Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірочки фронтових віршів Стельмаха «Провесінь» і «За ясні зорі» (1942), у 1943р. з'явилась надрукована в Уфі книжка оповідань «Березовий сік» за редакцією Ю. Яновського.

1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором. Праця над ним тривала вісім років; частини твору «На нашій землі» (1949) та «Великі перелоги» (1951) створили в сукупності (після кількох «проміжних» редакцій окремих частин) об'ємний роман-хроніку під назвою «Велика рідня». Роман був удостоєний Державної премії Союзу РСР і започаткував серію епічних полотен: (.pdf)

1957 р. — роман «Кров людська — не водиця»;  (.pdf) 

1959 р. — роман «Хліб і сіль», який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961 р.;

1961 р.— роман «Правда і кривда»; (.pdf)  

1969 р. — роман «Дума про тебе». (.pdf)

Останній роман — «Чотири броди» (1979, Державна премія України їм. Т. Г. Шевченка 1980р.) (.pdf), як і «Велика рідня» і «Дума про тебе», об'єктом зображення має українське село 30-х років і часів Великої Вітчизняної війни. Цей роман, який справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника, складно і довго йшов до читача. Це пояснюється тим, що в ньому автор порушив заборонені тоді теми — голодомору 1933 року, сталінських репресій, атмосфери недовіри та переслідувань, що панували в ті роки, свавілля партійних керівників. 

Поетична творчість М. Стельмаха зменшується: після виходу збірок «Шляхи світання» (1953) та «Жито сили набирається» (1954) письменник обмежується упорядкуванням двох книг вибраного — «Поезії» (1958) (.pdf) і «Мак цвіте» (1968) — та виданням кількох книжечок для дітей.

Казка про правду та кривду. - 10 с. (.pdf)

Настуся. - 1 с. (.pdf)

Твори для дітей : збірка. - 28 с. (.pdf)

Хатка в березовому лісі. - 9 с. (.pdf)

Що посієш, те й пожнеш. - 5 с. (.pdf)

Чому кріт не з'являється на світ?. - 5 с. (.pdf)

В їжаковім вітряку. - 3 с. (.pdf)

У 1957 р. вийшла друком п'єса «Золота метелиця», яка поклала початок низці драматичних творів: «Кров людська — не водиця» (1958); «Правда і кривда» (1965); «Зачарований вітряк» (1966); «На Івана Купала (Дума про Морозенка)» (1966); «Кум королю» (1967); «Дума про любов» (1971).

М. Стельмах — знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр («Над Черемошем» (1952)  (.pdf) ; «Гуси-лебеді летять» (1964) (.pdf)  ; «Щедрий вечір» (1967) (.pdf), вчений-фольклорист.

Був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1972), депутат Верховної Ради СРСР ряду скликань, академік АН УРСР.

Помер письменник 27 вересня 1983 р.